Багато наших політиків мають сім'ю. Питання не у тому, щоб її мати, а в тому щоб мати гідну сім'ю. До речі, на чому ми неодноразово зупиняли свою увагу: жінка часто йде в політику аби покращити житя своїй дитині, дітям взагалі, залишити якийсь корисний слід після себе. Справа у тому, що жіночий материнський інстинкт керує її поведінкою у кожній справі, не залежно від масштабності.
Цікаво :) А я ще завжди кажу, що все що не робиться — робить нас сильнішими. Я теж не відчуваю особливої прихильності до нинішньої влади, хоча й запеклим опозиціонером я ніколи не була. Єдине, що мене спиняє відкрито критикувати когось чи щось — це вічно існуюче в моїх думках питання «А якою я була б на його/її місці?» Банально, але це справді урівноважує. Поживемо — побачимо. Можливо справді колись до влади прийде неупереджена людина, котра дбатиме виключно про добробут народу.
І ще, тримайтеся когось під ручку — так можна вберегти себе від падіння :)
Схиляюся до думки, що наведений факт є скоріше виключенням, а ніж правилом. Тим більше, ніхто не говорить про те, що якщо жінка займатиметься політикою, то вона більше нічим не буде займатися. Наші українські жінки-політики є тому підтвердженням. Жінки вміють робити десять справ одночасно і при цьому якісно :)
Почну з останнього. В мене давно склалася думка, що ТІЛЬКИ самодостатні чоловіки можуть спокійно говорити (і взагалі хоч якось говорити, не обов'язково спокійно) про переваги жінки над чоловіком. Я зовсім не маю наміру вести до того, що жінка якимось чином є досконалішою істотою ніж чоловік, зовсім ні. Але на сьогодні більшість жінок є настільки активними, самостійними і самодостатніми як МЕНШІСТЬ чоловіків. Ніхто нікому не має поступатися місцем. Кожен має займати відповідне місце в суспільстві і політиці, таке — на яке у нього вистачить сил і професіоналізму. Кожному своє. Я впевнена, Ви погодитесь зі мною, що не всі чоловіки-депутати діючого українського парламенту знайшли там своє покликання. Для когось це можливість відстоювання і захисту власних інтересів, для когось — чужих (я про оплатне лобіювання), а хтось просто радіє досягнутому статусу і на цьому його покликання закінчилося.
А на рахунок конкурентоспроможності жіночої моделі поведінки — то це неоднозначне питання. Деякі жінки можуть поводити себе ще більш жорстко на принципово ніж чоловіки. І навіть коли жінка не демонструватиме свій сильний характер, вона може здивувати вас своєю непередбачуваною хитрістю. Безумовно, велика політика не для слабонервних, а тим паче не для слабохарактерних. Але, зауважую, що в політику підуть не всі жінки (аналогічно як не всі чоловіки зараз в політиці), а лише найсильніші, найрозумніші, найхитріші, і (прикро, але поки що справді — )найбагатші…
Щодо української політики, то тут наші жінки наділені дуже міцними нервами, стійким характером та впевненістю. Майже як чоловіки :)
Напевно кожен із нас на певному етапі свого життя щиро переймався правами людини. Перш за все хочу сказати, що не варто так гостро критикувати радянську владу. Це, безумовно, не найкращі часи нашої історії, але, принаймні тоді люди мали повну впевненість в завтрашньому дні. Кожен чітко знав свої рамки, які боявся порушити. Люди конкретно знали що можна, а що ні — і діяли відповідно. Був набагато вищий рівень законослухняності. А зараз — ситуація більше ніж критична. Я не знаю де буду завтра і що станеться з моєю країною. Чи буде вона жити.
Коли ми говоримо про порушення прав людини — варто задуматися про порушника. Якщо суб'єктом який зазнає певних негативних наслідків, чи то утисків, чи просто обмежень є людина/громадянин, то невже суб'єкт заподіяння не є та сама людина? Я маю на увазі, що порушник та потерпілий — одного роду істоти. І справа в тому, що причина в нас самих.
Я не ідеалізую владу, а тим паче не є її прихильником. Зокрема, сьогоднішню владу, яка просто жахлива. Але, як кажуть: суспільство має те, що здатне дати (або ж суспільство має таких суддів/політиків, яких здатне дати).
До чого я веду. Починати треба кожному із себе. Це вкрай важко, бо як тільки ми захочемо стати добрішими, відповідальнішими, поряднішими – завжди знайдеться хтось, хто «напакостить» нам і розіб’є вщент всі принципи, добропорядність та вихованість. У нас знову прокинеться відчуття власної гордості та самодостатності.
Отже, всі політичні баталії, які зараз в державі – наша провина також. Ми обрали не тих, ми зробили неправильний або ж не свідомий вибір. Ми не вміємо «розбиратися» в людях. Ми не достатньо тонко відрізняємо правду від брехні. Тому! Тому права порушують, свободи нівелюють, закони лобіюють, а нас пригнічують.
Вихід один – включити мізки і дивитися широко відкритими очима на світ і на Україну, а потім знову на світ. І не тікати в інші країни, кажучи що тут нічого не зміниться – а змінювати самотужки.
Я ніколи не порушу твого права, бо не хочу щоб ти зачепив моє. Я завжди намагатимуся залишатися людиною розумною, бо первіснообщинний лад був уже занадто давно :)
І ще, тримайтеся когось під ручку — так можна вберегти себе від падіння :)
А на рахунок конкурентоспроможності жіночої моделі поведінки — то це неоднозначне питання. Деякі жінки можуть поводити себе ще більш жорстко на принципово ніж чоловіки. І навіть коли жінка не демонструватиме свій сильний характер, вона може здивувати вас своєю непередбачуваною хитрістю. Безумовно, велика політика не для слабонервних, а тим паче не для слабохарактерних. Але, зауважую, що в політику підуть не всі жінки (аналогічно як не всі чоловіки зараз в політиці), а лише найсильніші, найрозумніші, найхитріші, і (прикро, але поки що справді — )найбагатші…
Щодо української політики, то тут наші жінки наділені дуже міцними нервами, стійким характером та впевненістю. Майже як чоловіки :)
Коли ми говоримо про порушення прав людини — варто задуматися про порушника. Якщо суб'єктом який зазнає певних негативних наслідків, чи то утисків, чи просто обмежень є людина/громадянин, то невже суб'єкт заподіяння не є та сама людина? Я маю на увазі, що порушник та потерпілий — одного роду істоти. І справа в тому, що причина в нас самих.
Я не ідеалізую владу, а тим паче не є її прихильником. Зокрема, сьогоднішню владу, яка просто жахлива. Але, як кажуть: суспільство має те, що здатне дати (або ж суспільство має таких суддів/політиків, яких здатне дати).
До чого я веду. Починати треба кожному із себе. Це вкрай важко, бо як тільки ми захочемо стати добрішими, відповідальнішими, поряднішими – завжди знайдеться хтось, хто «напакостить» нам і розіб’є вщент всі принципи, добропорядність та вихованість. У нас знову прокинеться відчуття власної гордості та самодостатності.
Отже, всі політичні баталії, які зараз в державі – наша провина також. Ми обрали не тих, ми зробили неправильний або ж не свідомий вибір. Ми не вміємо «розбиратися» в людях. Ми не достатньо тонко відрізняємо правду від брехні. Тому! Тому права порушують, свободи нівелюють, закони лобіюють, а нас пригнічують.
Вихід один – включити мізки і дивитися широко відкритими очима на світ і на Україну, а потім знову на світ. І не тікати в інші країни, кажучи що тут нічого не зміниться – а змінювати самотужки.
Я ніколи не порушу твого права, бо не хочу щоб ти зачепив моє. Я завжди намагатимуся залишатися людиною розумною, бо первіснообщинний лад був уже занадто давно :)